Є архітектурні проєкти, які вражають формою. Є ті, що зачаровують матеріалами. А є такі, що змушують відчувати. Casa Ojiva — саме з останніх. Цей проєкт — не просто про дизайн. Це історія, яку неможливо розповісти лише словами, але яка відкривається через світло, форми та ритми, тонку взаємодію простору з природою. І коли за об’єктив береться Аріадна Поло, з’являється щось магічне: знімки, що ніби дихають, у яких відчувається рух, атмосфера та глибина. Цей проєкт – приклад того, як архітектурна фотографія може не просто документувати, а й інтерпретувати. Поло знаходить баланс між геометрією та природою, між різкими лініями та м’якими тінями, між простотою та складністю.
Погляд миттєво фокусується на фасаді – мінімалістичному, але наповненому нюансами. Листя, що обрамляє кадр, ніби вплітає будинок у природне середовище. Простота кадру підкреслює характерні лінії Casa Ojiva, дозволяючи формам говорити самостійно.
Зміна ракурсу – і Casa Ojiva постає вже зовсім по-іншому. Тепер будинок ніби визирає з-за дерев, інтегруючись у ландшафт. Це не просто композиційне рішення – це спосіб показати архітектуру як частину природи, а не окремий від неї об’єкт.
Вхідний простір – не просто точка переходу, а продумана сцена. Ми немов гості, що ступають на оглядовий майданчик. Рівновага світла та тіні додає фотографії глибини, занурюючи глядача у відчуття простору.
Фотографія, що демонструє гру матеріалів: сходи контрастують із природною фактурою скель. Тут є особлива естетика – поєднання рукотворного і природного, що створює напругу, але водночас гармонію.
Переносимося всередину. Інтер’єр дихає легкістю, простір ніби розчиняється у світлі. М’яке, природне освітлення створює ефект спокою – знімок ніби запрошує залишитися тут довше, відчути тишу та тепло простору.
Колірна стриманість – ще одна особливість цього проєкту. Відсутність контрастних акцентів дозволяє формам і фактурам вийти на перший план. Тонкі переходи між відтінками створюють ефект глибини, роблячи простір живим.
Композиція, що веде погляд крізь панорамне скління до води. Тут важливо не лише, що ми бачимо, а як це подано. Лінії, що спрямовують у далечінь, змушують відчути масштаб і зв’язок простору з навколишнім середовищем.
Світло, що ллється крізь отвір у стелі, змінює атмосферу. Воно оживлює текстури, підкреслює гру поверхонь і додає емоційності. Це більше, ніж просто освітлення – це інструмент для створення настрою.
У вечірніх кадрах простір Casa Ojiva набуває іншого характеру. Тепле підсвічування додає інтимності, створюючи відчуття затишку. Важливо, що навіть при штучному освітленні проєкт не втрачає своєї природності – навпаки, світло лише підкреслює його текстури та форми.
Фінальний кадр – масштабна, але водночас особиста історія. Погляд охоплює одразу кілька рівнів простору, даючи відчуття його цілісності. Тут все збалансовано: лінії, пропорції, світло. Це фотографія, що ніби підсумовує всю концепцію Casa Ojiva – архітектуру, яка відчувається.
Фотографія – це не просто техніка, це мистецтво передавати емоції. Casa Ojiva в об’єктиві Аріадни Поло – це більше, ніж серія вдалих знімків. Це запрошення відчути простір, його динаміку, тишу, світло. І що більше ти вдивляєшся в ці кадри, то сильніше розумієш: справжня архітектура – це не лише про стіни. Це про настрій.
