Виставка Mirall Жауме Пленси в La Llotja — це унікальна подорож у світ дуальності. Скульптури Invisible Laura та Invisible Rui Rui розповідають про гармонію між минулим і майбутнім, тілом і душею, світлом і пітьмою. Витончені форми з нержавіючої сталі створюють ілюзію легкості, що змушує нас замислитися про справжню суть речей. Дізнайтеся, як мистецтво Пленси змінює сприйняття світу і самих себе.
Уявіть простір, де мистецтво зустрічається з філософією. Саме таким є проєкт Mirall Жауме Пленси, який зараз експонується у La Llotja. Виставка, організована урядом Балеарських островів у співпраці з Stiftung für Kunst und Kultur e.V., вражає не лише масштабами, але й концептуальною глибиною. Всередині La Llotja на вас чекають дві величні скульптури — Invisible Laura та Invisible Rui Rui. Їхні семиметрові обриси зроблені з вигнутих дротів нержавіючої сталі, що немов би оживають у просторі. Скульптури розташовані так, щоб їхній взаємний зв’язок був майже відчутним.
Жауме Пленса створив цей проєкт як роздуми про дуальність, яка пронизує все у світі. Минуле і майбутнє, день і ніч, радість і біль — усі ці полюси неможливо уявити один без одного. Здається неймовірним, що міцна нержавіюча сталь може створювати ілюзію невагомості. Але саме це робить Пленса: його скульптури ніби ширяють у повітрі, змінюючись залежно від того, як на них падає світло. Це не просто естетика, це заклик до роздумів: можливо, те, що здається важким і незмінним, насправді має більше легкості й глибини, ніж ми звикли думати?
Пленса пояснює, що «це проєкт, у якому я розмірковую про дуальність світу. У давній традиції класичного Риму Янус був одним із головних богів. Він був божеством із двома особами: одне дивилося в минуле, а інше — у майбутнє. Відображення нашої особи в дзеркалі, в обличчях усіх інших, коханих та друзів, незнайомців та знайомих. Чоловіки та жінки діляться своїми обличчями у найщедріших наших вчинках. Двоїстість тіла і тіні, дня та ночі, радості та болю. Двоїстість усіх наших мрій, які все ще чекають на своє народження у відображенні дзеркала».
Скульптури Пленси не залишають байдужим нікого: вони говорять про головне — про нас самих.
